УРОК № 11.
Тема уроку: Категорія «збалансований розвиток», її еволюція. Найважливіші баланси у
сфері природокористування. Досягнення пропорцій між природо-ресурсним потенціалом
й особливостями його використання
Цілі
уроку: ознайомити учнів з
категорією «збалансований розвиток»,
розглянути найважливіші баланси у сфері
користування; розвивати логічне мислення;
виховувати бережливе ставлення до природи.
Обладнання
й матеріали: таблиці або слайди
презентації із зображенням
процесів природокористування, схеми біогеохімічних циклів.
ХІД УРОКУ
I.
Організаційний
етап
II.Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної
діяльності учнів
1. Що таке кругообіг речовин та енергії?
2.Які елементи беруть участь у кругообігу на нашій
планеті?
3.Як впливають антропогенні фактори на кругообіг
Нітрогену?
4.Як впливають антропогенні фактори на кругообіг
Карбону?
III.Вивчення нового матеріалу
1. Категорія «збалансований розвиток», її еволюція.
Найважливіші баланси у сфері природокористування.
Збалансований
розвиток (англ. зизіаіпаЬіе —
підтримуючий, тривалий, безперервний
і а1еVе^ортепі — розвиток) — 1) розвиток, що задовольняє
потреби нинішнього покоління, не
ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби;
2) такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також
інші види діяльності суспільства
відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати
життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.
У
50—60-х рр. XX ст. розвиток пов'язували
лише з економічним прогресом і
зростанням економічної ефективності. На початку 70-х рр. у зв'язку з несправедливим розподілом прибутків і зростанням
кількості бідних у країнах, що
розвиваються, питання соціальної справедливості були визнані так само важливими, як і збільшення економічної
ефективності. Проте зростаюче споживання
природних ресурсів призвело до деградації довкілля й негативно вплинуло на здоров'я людей. Реальною загрозою стала
проблема «меж зростання», на яку 1972
року звернув увагу світової громадськості Римський клуб. Щоб уникнути екологічної кризи, до концепції
розвитку необхідно було включити третю мету — збереження довкілля. Вперше це
питання було порушено на Конференції
ООН з довкілля людини (1972, м. Стокгольм).
Термін «збалансований
розвиток» з'явився 1980 року, коли вийшла «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), підготовлена Міжнародною
спілкою охорони природи (МСОП). Ця стратегія висунула
принципово нове положення: збереження природи
нерозривно пов'язане з питаннями розвитку. Розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження
природи. Поняття «збалансований
розвиток» почали широко застосовувати після публікації 1987 року звіту
Міжнародної комісії з довкілля та розвитку «Наше спільне майбутнє», підготовленого під керівництвом Г. X.
Брундтланд. Концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу після
Конференції ООН з довкілля та розвитку
(1992, м. Ріо-де-Жанейро) і була відображена в прийнятому на конференції
Порядку денному на XXI століття. Світове
співтовариство визнало, що збалансований розвиток «має стати пріоритетним питанням
порядку денного міжнародного співробітництва».
Загальновизнаним є
розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання економічних, соціальних та екологічних
складових розвитку. Лише досягнення збалансованості
між ними забезпечить можливість перейти до такого суспільного розвитку, який не виснажуватиме природні й людські
ресурси, а тому матиме можливість
тривати досить довго. В українській мові популярності набув термін «сталий
розвиток», який з'явився внаслідок перекладу терміна «устойчивое развитие» з російської мови, а не безпосереднього
перекладу з англійської.
Важливим
завданням науковців є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх
задоволення. Маючи такий баланс і
озброївшись принципово новою безвідходною технологією, можна буде зняти антагоністичне протиріччя між
суспільством і природою. Для цього
необхідно враховувати таке: економіко-географічне положення певного регіону; мінерально-сировинний, земельний, водний,
рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна
ситуація, якісна та кількісна структура
населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) і
природоохоронний потенціал.
Оскільки
процес природокористування функціонує на стику «суспільство — природа» й охоплює багато видів виробничої і
невиробничої діяльності людей,
то в конкретний історичний період можна говорити про раціональний чи
нераціональний типи природокористування. Виходячи з розуміння поняття
«раціонально», яке означає «економічно вигідно та екологічно безпечно», слід говорити про доцільність, ефективність
використання природних ресурсів у
господарській діяльності, можливість їх відновлення і при цьому убезпечення шкідливого впливу на довкілля, запобігання
забрудненості навколишнього середовища.
Раціональне
природокористування забезпечує максимальний економічний ефект
за збереження екологічної рівноваги у природних і антропогенних системах
(геоекосистемах, ландшафтах), тобто сумарне навантаження на екосистеми не перевищує їх регенераційної здатності, тим
самим величина навантажень не перевищує
рівня гранично допустимих антропогенних навантажень. Це контрольоване, нормативне (ощадливе, невиснажливе)
освоєння (використання) природних
ресурсів, попередження можливих негативних наслідків діяльності людини,
підтримання (підвищення) продуктивності й привабливості природних комплексів і окремих природних об'єктів. У разі
раціонального природокористування економічна діяльність орієнтується на
ресурсозберігання, доцільність використання природно-ресурсного
потенціалу й застосування найновіших безвідходних
або комплексне використання маловідходних технологій (ефективне використання відходів, бо яким би високим не був
науково-технічний рівень виробництва,
завжди є відходи, що являють собою результат незавершеного технологічного циклу, для якого ще не знайдено
сферу оптимального використання). Таким чином, охорона навколишнього
природного середовища є однією з умов
раціонального природокористування.
Невиснажливе
природокористування передбачає використання природно-ресурсного потенціалу території за принципами
екологічності й доцільності, які дають змогу обмежити виробничу діяльність,
виходячи з реального стану природних
та антропогенних систем.
Наслідком
екстенсивного характеру розвитку економіки, невідновності природно-ресурсного потенціалу є нераціональне
природокористування, що розглядається
як неконтрольоване, наднормативне (виснажливе) використання природних ресурсів, через що втрачається їх
відновлювана функція, відбувається
виснаження (наприклад, зменшується родючість ґрунтів тощо), порушується
рівновага біологічних систем, погіршується естетична й оздоровча цінність природних агроландшафтів. Така діяльність не
забезпечує збереження природної
рівноваги екосистем, а отже, проблема раціонального високоефективного використання природних ресурсів, зокрема
земельних, лісових і водних ресурсів, охорона довкілля, здоров'я людей є
однією з ключових проблем національної безпеки держави.
IV.
Узагальнення,
систематизація і контроль знань і вмінь учнів
1. Що таке збалансований розвиток?
2.Чому виникла потреба у формуванні поняття
«збалансований розвиток»
3.Коли концепція збалансованого розвитку набула
провідного статусу?
V. Домашнє
завдання
Комментариев нет:
Отправить комментарий