УРОК № 11.

Тема уроку: Категорія «збалансований розвиток», її еволюція. Найважливіші баланси у сфері природокористування. Досягнення пропорцій між природо-ресурсним потенціалом й особливостями його використання

Цілі уроку: ознайомити учнів з категорією «збалансований розвиток», розглянути найважливіші баланси у сфері користування; розвивати логічне мис­лення; виховувати бережливе ставлення до при­роди.

Обладнання й матеріали: таблиці або слайди презентації із зображенням

процесів природокористування, схеми біогеохі­мічних циклів.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний етап

II.Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

1.  Що таке кругообіг речовин та енергії?

2.Які елементи беруть участь у кругообігу на нашій планеті?

3.Як впливають антропогенні фактори на кругообіг Нітрогену?

4.Як впливають антропогенні фактори на кругообіг Карбону?

III.Вивчення нового матеріалу

1.  Категорія «збалансований розвиток», її еволюція. Найважливіші баланси у сфері природокористування.

Збалансований розвиток (англ. зизіаіпаЬіе — підтримуючий, тривалий, безперервний і а¹еVе^ортепі — розвиток) — 1) розвиток, що задовольняє потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби; 2) такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяль­ності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність тепе­рішніх і майбутніх поколінь.

У 50—60-х рр. XX ст. розвиток пов'язували лише з економічним прогресом і зростанням економічної ефективності. На початку 70-х рр. у зв'язку з не­справедливим розподілом прибутків і зростанням кількості бідних у країнах, що розвиваються, питання соціальної справедливості були визнані так само важливими, як і збільшення економічної ефективності. Проте зростаюче спо­живання природних ресурсів призвело до деградації довкілля й негативно вплинуло на здоров'я людей. Реальною загрозою стала проблема «меж зрос­тання», на яку 1972 року звернув увагу світової громадськості Римський клуб. Щоб уникнути екологічної кризи, до концепції розвитку необхідно було включити третю мету — збереження довкілля. Вперше це питання було пору­шено на Конференції ООН з довкілля людини (1972, м. Стокгольм).

Термін «збалансований розвиток» з'явився 1980 року, коли вийшла «Все­світня стратегія охорони природи» (ВСОП), підготовлена Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП). Ця стратегія висунула принципово нове положення: збереження природи нерозривно пов'язане з питаннями розвитку. Розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження природи. Поняття «збалан­сований розвиток» почали широко застосовувати після публікації 1987 року звіту Міжнародної комісії з довкілля та розвитку «Наше спільне майбутнє», підготовленого під керівництвом Г. X. Брундтланд. Концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу після Конференції ООН з довкілля та роз­витку (1992, м. Ріо-де-Жанейро) і була відображена в прийнятому на конфе­ренції Порядку денному на XXI століття. Світове співтовариство визнало, що збалансований розвиток «має стати пріоритетним питанням порядку денного міжнародного співробітництва».

Загальновизнаним є розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання економічних, соціальних та екологічних складових розвитку. Лише досягнення збалансованості між ними забезпечить можливість перейти до тако­го суспільного розвитку, який не виснажуватиме природні й людські ресурси, а тому матиме можливість тривати досить довго. В українській мові популяр­ності набув термін «сталий розвиток», який з'явився внаслідок перекладу тер­міна «устойчивое развитие» з російської мови, а не безпосереднього перекладу з англійської.

Важливим завданням науковців є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Маючи такий баланс і озброївшись принципово новою безвідходною технологією, мож­на буде зняти антагоністичне протиріччя між суспільством і природою. Для цього необхідно враховувати таке: економіко-географічне положення певного регіону; мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сіль­ське та водне господарство, промисловість) і природоохоронний потенціал.

Оскільки процес природокористування функціонує на стику «суспіль­ство — природа» й охоплює багато видів виробничої і невиробничої діяльності людей, то в конкретний історичний період можна говорити про раціональний чи нераціональний типи природокористування. Виходячи з розуміння понят­тя «раціонально», яке означає «економічно вигідно та екологічно безпечно», слід говорити про доцільність, ефективність використання природних ресурсів у господарській діяльності, можливість їх відновлення і при цьому убезпечен­ня шкідливого впливу на довкілля, запобігання забрудненості навколишнього середовища.

Раціональне природокористування забезпечує максимальний економічний ефект за збереження екологічної рівноваги у природних і антропогенних систе­мах (геоекосистемах, ландшафтах), тобто сумарне навантаження на екосистеми не перевищує їх регенераційної здатності, тим самим величина навантажень не перевищує рівня гранично допустимих антропогенних навантажень. Це конт­рольоване, нормативне (ощадливе, невиснажливе) освоєння (використання) природних ресурсів, попередження можливих негативних наслідків діяльності людини, підтримання (підвищення) продуктивності й привабливості природних комплексів і окремих природних об'єктів. У разі раціонального природокорис­тування економічна діяльність орієнтується на ресурсозберігання, доцільність використання природно-ресурсного потенціалу й застосування найновіших без­відходних або комплексне використання маловідходних технологій (ефективне використання відходів, бо яким би високим не був науково-технічний рівень виробництва, завжди є відходи, що являють собою результат незавершеного технологічного циклу, для якого ще не знайдено сферу оптимального викорис­тання). Таким чином, охорона навколишнього природного середовища є однією з умов раціонального природокористування.

Невиснажливе природокористування передбачає використання природно-ресурсного потенціалу території за принципами екологічності й доцільності, які дають змогу обмежити виробничу діяльність, виходячи з реального стану природних та антропогенних систем.

Наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідновності природно-ресурсного потенціалу є нераціональне природокористування, що розглядається як неконтрольоване, наднормативне (виснажливе) використання природних ресурсів, через що втрачається їх відновлювана функція, відбуваєть­ся виснаження (наприклад, зменшується родючість ґрунтів тощо), порушуєть­ся рівновага біологічних систем, погіршується естетична й оздоровча цінність природних агроландшафтів. Така діяльність не забезпечує збереження природ­ної рівноваги екосистем, а отже, проблема раціонального високоефективного використання природних ресурсів, зокрема земельних, лісових і водних ресур­сів, охорона довкілля, здоров'я людей є однією з ключових проблем національ­ної безпеки держави.

IV.  Узагальнення, систематизація і контроль знань і вмінь учнів

1.  Що таке збалансований розвиток?

2.Чому виникла потреба у формуванні поняття «збалансований розвиток»

3.Коли концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу?

V.  Домашнє завдання