Урок № 7

Тема уроку: Поняття «деградація природи». Основні причини деградації природних компонентів. Типологія компонентів природи за ступенем стійкості до антропогенних чинників. Поняття стійкого «консервативного» і нестійкого «прогресивного» компонента природи.

Цілі уроку: ознайомити учнів із поняттям «деградація при­роди», розглянути основні причини деградації природних компонентів; розвивати аналітичне мислення; виховувати розуміння цілісності при­роди і взаємозв'язку між усіма її компонентами; ознайомити учнів із наслідками деградації при­родних компонентів; розвивати вміння викорис­товувати знання попередніх курсів; виховувати бережливе ставлення до природи

Обладнання й матеріали: таблиці або слайди презентації із зображенням

процесів деградації природних компонентів.

ХІД УРОКУ

I.  Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

1.  Які види забруднення вам відомі?

2.Які забруднення загрожують середовищу внаслідок роботи АЕС?

3.У чому полягають особливості шумового забруднення?

4.Який транспорт більше забруднює середовище — автомобільний чи заліз­ничний?

III. Вивчення нового матеріалу

1.   Поняття «деградація природи». Основні причини деградації природних компонентів.

Деградація природи — це процес порушення екологічної рівноваги, який спричиняється природними чи антропогенними факторами і призводить до руйнації навколишнього середовища.

Упродовж багатьох років багатства надр, ресурси біосфери спожива­лись і витрачались у максимально можливих обсягах. Людство вступило у XX століття під гаслом: природа не храм, а майстерня. Такий підхід не міг не завершитися глобальною деградацією природного середовища земної кулі. Найчіткіше вона почала проступати як явище, що охопило всю пла­нету, з початку 1970-х років. Розвиток деградаційних процесів на планеті передрікався давно (І століття до н. є. — Цицерон, X ст. — Ібн Сіна (Аві-ценна)). Особливо численними стали застереження про деградацію природи планети у другій половині XX століття, коли окремі локальні екологічні лиха почали переростати в глобальну екологічну кризу. Понад чверть сто­ліття тому, 1972 року, Римський клуб опублікував тривожний прогноз роз­витку людської цивілізації «Межі зростання», виконаний групою фахівців під керівництвом Д. Медоуза, який передрікав небезпечну деградацію при­родного середовища, У другій половині XX століття чимало інших відомих учених висловлювали стурбованість із приводу зростаючої загрози людству з боку наслідків стихійного науково-технічного прогресу. Однак усі ці засте­реження отримали мало заходів у відповідь — екологічна криза природного середовища посилювалась.

Сучасна екологічна криза має якісно іншу природу порівняно з усіма по­передніми кризами. Це перша криза, що охопила всю планету і яка повністю спричинена не природними процесами, а діяльністю людства.

Темпи зміни параметрів біосфери, породжені цією екологічною кризою, ви­явились у сотні й тисячі разів вищими за темпи природної еволюції. Розпоча­лася загальна глобальна деградація природного середовища проживання, яка проявляється у двох типах: порівняно невеликих за потужністю, але які діють упродовж тривалого часу; разових катастрофічних, які виникають у разі аварій і небезпечні не лише за потужністю, а й за раптовістю й різкістю дії.

На фоні загальної деградації природного середовища створюються переду­мови для розвитку надзвичайних екологічних ситуацій та екологічних ката­строф. Під надзвичайними екологічними ситуаціями розуміють виникнення раптових природних лих чи техногенних аварій, що супроводжуються велики­ми економічними збитками. Тривалий стан надзвичайної екологічної ситуації спричинює виникнення екологічної катастрофи. Моделями особливо великих екологічних катастроф стали Чорнобильська, Аральська екологічна криза, ві­йни в Ірані та Іраці.

Головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних ката­строфах, якими б трагічними не були їхні наслідки, а в поступовій деградації природного середовища під впливом, здавалося б, малопомітних результатів виробничої діяльності. Вони спричинюють такі глобальні явища, як глобальне потепління, руйнування озонового шару, кислотні дощі, забруднення всіх гео­сфер планети, деградацію лісів, накопичення і неконтрольоване переміщення токсичних речовин і відходів, спустелювання, ерозію ґрунтів, зменшення біо­логічної різноманітності.

2.     Наслідки деградації природних компонентів

Наслідки деградації природних компонентів найбільш сильно торкнулися ґрунтів та сільськогосподарського виробництва. Частка пасовищ і сіножатей за останній період суттєво не змінилася і залишається на досить низькому рів­ні, хоча в багатьох країнах їхня питома вага нерідко досягає 50 %. Майже не збільшуються площі полезахисних лісонасаджень, немає помітних зрушень у структурі агроландшафтів. На сьогодні в користуванні перебуває майже 1 млн га ріллі з крутизною схилу понад 5° та ще 2,1 млн га ріллі — зі схилами від 3 до 5°. Загальна площа сільськогосподарських угідь із крутизною схилів понад 3° становить 4,5 млн га, у тому числі ріллі — 3 млн га, або, відповідно, 10,7 і 9,1 % усієї площі зазначених видів угідь. Такі угіддя необхідно поступово перепрофілювати, змінивши напрям використання, або консервувати з метою природної реабілітації, переводити в бюсферно-охоронні території або включа­ти до природозаповідного фонду. Наслідки неефективного землекористування суспільство змушене компенсувати дедалі більшими додатковими затратами матеріально-технічних і трудових ресурсів.

Ерозія ґрунтів (від лат. егоз — роз'їдання) — руйнування і знос поверх­невих, найбільш родючих, горизонтів і підстиляючих їх порід вітром (вітрова ерозія) або потоками води (водна ерозія). Землі, що зазнали руйнування у про­цесі ерозії, називають еродованими. До ерозійних процесів відносять також промислову ерозію (руйнування сільськогосподарських земель унаслідок будів­ництва й розробки кар'єрів), військову ерозію (воронки, траншеї), пасовищну ерозію (внаслідок інтенсивного випасу худоби), іригаційну (руйнування ґрун­тів під час будівництва каналів і в разі порушення норм подивів) тощо. Однак справжнім лихом для землеробства залишаються водна ерозія (до неї схильний 31 % суходолу) і вітрова ерозія (дефляція), що активно діє на 34 % поверхні суходолу.

Під вітровою ерозією розуміють видування, перенесення і відкладення найдрібніших ґрунтових часток вітром. Інтенсивність вітрової ерозії залежить від швидкості вітру, стійкості ґрунту, наявності рослинного покриву, особливостей рельєфу й від інших чинників. Значно впливають на її розвиток антропогенні чинники. Активізують ерозійні процеси знищення рослинності, нерегульований випас худоби, неправильне застосування агротехнічних заходів.

Водна ерозія ґрунтів (земель). Під водною ерозією розуміють руйнування ґрунтів тимчасовими водними потоками. Розрізняють такі форми водної еро­зії: площинну, струменисту, яружну, берегову. Умови для прояву водної ерозії створюють природні чинники, а основною причиною н розвитку є виробнича діяльність людини. Зокрема, поява нової важкої ґрунтооброблювальної тех­ніки, що руйнує структуру ґрунту, є однією з причин активізації водної ерозії в останні десятиріччя. Інші негативні антропогенні чинники: знищення рос­линності й лісів, надмірний випас худоби, відвальна обробка ґрунтів тощо.

Серед різних форм прояву водної ерозії значної шкоди навколишньому при­родному середовищу, і насамперед ґрунтам, завдає яружна ерозія. Екологічні збитки від ярів величезні. Яри знищують цінні сільськогосподарські землі, спричиняють інтенсивний змив ґрунтового покриву, замулюють малі річки й водосховища, створюють густорозчленований рельєф.

IV.          Узагальнення, систематизація і контроль знань і вмінь учнів

1.  Що таке деградація природи?

2.Які причини деградації природних компонентів?

3.Яка роль людини в деградації природних компонентів?

4.Чи потрібно зберігати природні компоненти?

V. Домашнє завдання